Храм, якого не було, для єпархії, якої немає?

4 березня 2015 року Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд задовольнив скаргу місцевої громади УАПЦ про незаконність приватизації будівлі, яку представники громади вважають «Хрестовоздвиженською церквою». Ця подія викликала певний резонанс у ЗМІ, пише «Дніпропетровська панорама».

Нездійснений храм

Як оповідає видання краєзнавчого відділу обласної наукової бібліотеки «Моє Придніпров’я», ініціатором будівництва храму-пам'ятника полеглим на полі брані став губернський предводитель дворянства князь Микола Урусов, на кошти якого була побудована і розташована поруч лікарня Червоного хреста (в роки Першої світової війни – шпиталь). Будівництво велося за проектом відомого в Катеринославі архітектора Голубовського. У роботі над художньою частиною проекту брав участь і історик Яворницький. Будівлю було закладено в 1915 році, коли такої релігійної організації, як УАПЦ, ще й у проекті не було. Однак будівництво завершено не було.
Виною тому зовсім не радянська влада, як зараз модно писати в матеріалах на тему, - будівництво було припинено ще в 1916 році, у міру поглиблення економічної кризи в ході світової війни, через брак будматеріалів і робочих рук. У перші роки радянської влади в будівлі розташовувалося туберкульозне відділення лікарні, потім, після добудови двох верхніх поверхів, - технікум. У рік незалежності, як і комплекс сусідньої міськлікарні №1, будівля була закинута і стала руйнуватися. У 2002 році руїни, що знаходилися на балансі облради, навіть встигли приватизувати, однак ніякого застосування їм власник не знайшов, очевидно, чекаючи, поки будівля зруйнується само собою і звільнить цінну ділянку в центрі міста.

Храм, якого не було, для єпархії, якої немає?
Так будівля виглядала 2006 року, ще до обвалення

Єдиний недовгий період в історії, за який є згадки про використання будівлі в культових цілях, - це період німецької окупації Дніпропетровська під час війни. Тобто право УАПЦ на будівлю по вул. Короленка може бути обґрунтовано тільки документами німецьких окупаційних властей - ніяких інших «підтверджень права власності» немає. Якщо суд прийме це підтвердження, то прецедент буде створено вельми неординарний.
Напрошується висновок, що дніпропетровська юстиція, яка довгі роки наполегливо крутить дулі релігійним громадам міста, серед яких - і католицька, і мусульманська, сьогодні поспішає перебудуватися згідно новому напрямку політичного вітру і демонструє свою європейськість, прихильність свободі совісті та національної церкви. Інших логічних пояснень винесенню такого рішення немає.

Храм, якого не було, для єпархії, якої немає?

Єпархія-невидимка

Виникає ряд питань і при погляді на позивача. УАПЦ, досить відома історично, в останні десятиліття пережила ряд розколів і негараздів, через які юридична приналежність її парафій виявилося вельми неясною. Зареєстрована офіційно «Дніпропетровсько-Запорізька єпархія УАПЦ», від імені якої виступає отець Никанор Скіпін, по факту не має ані храмів (сам о. Никанор служить у пристосованому приміщенні колишнього магазину), ані свого єпископа (останній з них пішов до УПЦ Київського патріархату), і налічує всього двох священиків - як повідомляє відповідна сторінка в українській «Вікіпедії». Власне, і сам отець Никанор з'явився в 2007 році, коли з якихось причин пішов з УПЦ КП.
Відсутність правлячого архієрея дає о. Никанорові привід титулувати себе «керівником єпархії». Але зате віртуальна єпархія користується підтримкою певних політичних груп радикального характеру, які з чорно-червоними прапорами мітингують біля будівлі суду і чомусь міськради, яка до цього питання відношення взагалі не має.

Храм, якого не було, для єпархії, якої немає?

І судове рішення, якого немає

З подачі радіо «Свобода», журналісти якого судове рішення не читали, деякі вітчизняні ЗМІ повідомили читачам, що «УАПЦ повертають храм у Дніпропетровську». Це вже й зовсім неправда, бо в рішенні йдеться тільки про визнання незаконної приватизації 2002 року. Навіть при подальшому розвитку справи зовсім не факт, що власником нерухомості в центрі міста стане релігійна громада нечисленної конфесії. Як показує практика, на такі об'єкти претендентів завжди вистачає.
Варто відзначити, що сам факт багаторічного руйнування всього комплексу лікарні Червоного хреста, деякі будівлі якої є архітектурною пам'яткою, викликав набагато менше інтересу і у патріотичної громадськості, і у міжнародних ЗМІ, ніж доля гіпотетичної церкви, а по факту - будівлі радянського технікуму 30-х років.
Втім, найбільш турбує в цій історії обіцянка отця Никанора, що «вже до Великодня віруючі сподіваються увійти в храм і почати наводити там лад». Досить поглянути на стан будівлі, з обрушеними стінами та перекриттями, щоб зрозуміти, чим може закінчитися знаходження там кого б то не було. Особливо людей, у яких релігійний запал пересилює інші міркування.
Григорій Глоба
Оригінал статті російською мовою: http://dnpr.com.ua/content/hram-kotorogo-ne-bylo-dlya-eparhii-kotoroy-net
Фото: «Дніпропетровська панорама»
 
15 марта 2015 Александр ГУРАЛЬСКИЙ
 

ПОХОЖИЕ НОВОСТИ

  • Якого кольору українське «нацправослав’я»?
  • Заява Кримського козачого Союзу: «Ні - ісламським екстремістським угрупованням в Криму!»
  • Воскресіння Теплодара
  • Росія. У Петропавловську-Камчатському «Залу Царств» не буде
  • В Росії батьки-сектанти забороняють переливати кров дитині. Відео
  •  
     
    Раздел форума
    Обсуждаемая тема
    Автор сообщения
    Время