Воскресіння Теплодара

Це місто повинно було нести людям світло і тепло. Практично даром. Напевно, тому воно і отримало таке ім'я - Теплодар. Тоді, на початку 80-х років ХХ століття, атомні теплоелектростанції будувалися в СРСР практично у всіх регіонах. Адже «мирний атом» - це найбільш екологічно чистий вид палива, що дає масу дешевої енергії. Якщо, звичайно, правильно користуватися. До Чорнобиля залишалося ще кілька років, і ніщо не віщувало біди. Ось і в Одеській області було вирішено будувати АТЕЦ - атомну електроцентраль. Для її зведення і подальшого обслуговування заклали нове місто - Теплодар. Чорнобильська трагедія стала для нього фатальною. Старі енергоблоки перестали використовувати, а на нові у країни, яка розвалювалася, вже не було сил. Будівництво Одеської АТЕЦ скасували, а місто для неї залишилося.

«Перестройка» 1980-х років тут особливо гостро відчувалася. Мабуть, ціле десятиліття Теплодар представляв собою місто-привид. Населення є, роботи немає. Побут налагодити не встигли, так він і впав, як був. Проявилися неминучі, як і у більш благополучних містах, наркоманія та алкоголізм. Разом з насущними проблемами прийшли і духовні - вельми впливовою стала тоталітарна секта «Свідки Єгови».


У принципі, це й не дивно - адже в цьому псевдорелігійному русі спочатку пропонують допомогу, в тому числі і матеріальну, що в роки фатальних змін буває більш ніж привабливо, особливо для обивателя, який багато років перебував у полоні атеїстичної і комуністичної ідеології. Адже так приємно, коли щось дають просто так. І тільки потім розумієш неминучу істину про безплатний сир у мишоловці. До того ж роки «Перестройки» були відзначені ще й особливим духовним злетом, спрагою по Богу в серцях людей, покоління яких були насильно позбавлені Богоспілкування. От тільки як знайти відразу саме ту дорогу, яка веде до справжнього храму?

Були в Теплодарі і такі люди, які знали, що Христос є Істина, і Церква Його саме та, яка створена «на камені і ворота пекла не переможуть Її» (Мф., 16, 18). У березні 1994 року «ініціативна група» благочестивих громадян звернулася до Високопреосвященнішого Агафангела, митрополита Одеського та Ізмаїльського з проханням про створення православного приходу. І вже 30 березня цього ж року благословенням митрополита затверджується статут парафії Свято-Воскресенського храму міста Теплодара і призначається настоятель - протоієрей Володимир Терлецький.


Не слід думати, однак, що створенню приходу зраділи і всі жителі, і влада, і тут же з'явилися благодійники. Ні, нічого такого не було і близько. Для того щоб досягти Воскресіння православним жителям Теплодара необхідно було пройти скорботний шлях несення свого хреста, подолання пристрастей і свою особисту Голгофу. Адже без Розп'яття не буває Пасхи Христової.

Численні звернення до міської влади про виділення православному приходу приміщення для молитви або землі під забудову наштовхувалися на хвилю атеїстичної байдужості, насмішки та ігнорування. Але вірні Христові послідовники тільки посилювали молитву. І ось, здавалося б, перша радість: у квітні 1994 року митрополит Агафангел освятив ділянку землі в районі вулиці Енергетиків під спорудження церковної будівлі. На місці освячення при великому скупченні народу був поставлений дерев'яний поклінний Хрест.

Однак на користь православної парафії освячена ділянка віддана не була. Здавалося, саме в Теплодарі працює якась дивна «машина часу», яка викривляє дійсність у відношенні до Православ'я і повертає до часів тоталітаризму та атеїстичної пропаганди. Але, можливо, причина настільки агресивного неприйняття православної парафії була пов'язана з всюдисущістю сектантів «Свідків Єгови».


Буквально як у перші століття християнства, Теплодарський прихід поневірявся з місця на місце по непристосованим приміщенням на зразок фойє кінотеатру. І ось, нарешті, у 1996 році управління Одеської облдержадміністрації з питань майна та інвентаризації затвердило акт прийому-передачі незавершеного будівництва Палацу урочистих подій, або, звичніше кажучи, РАГСу, під розміщення православного храму. Але проект відведення земельної ділянки у постійне користування приходу рішенням Теплодарського міськради був затверджений тільки в жовтні 2001 року, та й то із застереженням: «Без права будівництва та ремонтних робіт». Подібне формулювання щодо храмів діяло при більшовиках. Але в даному, конкретному, випадку категорично заборонялося добудовувати і ремонтувати класичний «довгобуд» без вікон і дверей з дахом, який протікає, при цьому ще й непристосованому для здійснення Богослужінь.

Однак у лютому 2005 року митрополит Агафангел приймає рішення про перетворення Свято-Воскресенського приходу міста Теплодара в жіночий монастир. Для послуху в нову обитель Владика благословив сім насельниць Одеського Свято-Архангело-Михайлівського монастиря. А настоятелькою стала черниця Никодима (Чайковська) з покладанням на неї наперсного хреста. Створювати монастир їм довелося в тому самому будинку, стіни якого були вкриті цвіллю, у вогкості, серед куп самого різного сміття, та й практично без даху над головою - дощ йшов прямо в келії. Та й місто зустріло черниць вороже. У місцевій газеті відразу з'явилася стаття про те, що Теплодар - це молодіжне місто і ні до чого тут «сумовитий дзвін дзвонів». Напевно, той, хто писав ті рядки, сам ніколи не чув дзвону. Та і більш ніж дивно читати таке в наші дні. І тим не менш...



Зберігся перелік пожертвуваного Теплодарському монастирю митрополитом Агафангелом: «напрестольне Євангеліє, Хрест з прикрасами, ікона преп. Матрони Московської з часткою мощів, ікона святителя Миколая, ікона священномученика Павла Одеського, ікона Собор Одеських святих. Богослужбові книжки: Мінеї, Октоїх, Постова і Кольорова Тріодь, Ірмологій, Требники. З продуктів: два мішки цукру, два мішки рису, картопля, цибуля. З начиння: каструлі, чайники, миски і ложки, стіл, два крісла, килими, бочки». Як то кажуть - висновки робіть самі.

Більш ніж не простими були перші роки чернечого життя нової чернечої громади. Не всі змогли пройти цей шлях - дві черниці повернулися до Архангело-Михайлівського Одеського монастиря. П'ять інокинь, одна з яких інвалід, продовжили свій, без перебільшення, хресний подвиг.

Здавалося б, смиренність і праця сестер Свято-Воскресенської обителі нарешті принесли плоди. Заборона на ремонт і перебудову будівлі подолана. Згодом митрополит Агафангел освятив престол у храмі Воскресіння Христового і Хрест для купола монастирської каплиці преподобного Сергія Радонезького. При великому скупченні людей відбувся перший Хресний хід навколо міста Теплодара з мощами святителя Миколая Чудотворця. Архієпископ Почаївський Володимир передав у дар монастирю ікону преподобного Іова Почаївського та ікону преподобного Амфілохія Почаївського з частками їхніх мощів. Пройшло і перше престольне свято обителі в день пам'яті оновлення храму Воскресіння Христового в Єрусалимі. Навіть встановлена і освячена ікона - мозаїка преподобного Сергія Радонезького на стіні каплиці.


І в цей же час хтось розбиває лампаду біля ікони великого святого, молитовного захисника землі Руської, а саму ікону закидає брудом. Через кілька днів стіни каплиці обписують нецензурною лайкою. Подібні акти вандалізму і просто дрібні капості, як, наприклад, розбиті монтировкою труби опалення, слідом за тим потоп або підпал сараю, викрадення і також підпал монастирської «Газелі», тривали і надалі. Але за темрявою безбожництва світло Воскресіння вже було видно. Адже саме перед світанком найсильніше згущується темрява.

У жіночому Теплодарському монастирі встановлені Хрести над зведеними куполами, створені прекрасні мозаїчні ікони, зібрано багато святинь, пожертвуваних іншими монастирями і храмами, в тому числі і зі Святої Землі. Спеціально для Воскресенського Теплодарського жіночого монастиря на Святій Горі Афон був створений і Хресним ходом доставлений з Греції список з чудотворної ікони Пресвятої Богородиці «Скоропослушниця». Збільшилося число насельниць цієї обителі. Під час богослужінь храм заповнений прочанами. Сьогодні ніщо вже не нагадує про ті роки боротьби і поневірянь, які довелося подолати сестрам. Тепер тут є і паломницький центр, організуючий поїздки, у тому числі і на Святу Землю, і знову-таки в тому числі у Велику Суботу, коли тільки для православних в Єрусалимському храмі Воскресіння Господнього з Небес сходить Благодатний Вогонь.


Смирення і молитва - головна праця ченця. Причому непомітна для стороннього. Але плоди її явлені всім. Теплодар, який був колись примарою, сьогодні - єдине місто в Одеській області, де рівень народжуваності вище, ніж рівень смертності. Та й економіка його інтенсивно розвивається. У результаті проведеного рейтингу міст обласного значення України Теплодар навіть посів перше місце у своїй категорії. Є в цих успіхах і лепта молитовної праці місцевих інокинь. Напевно, сьогодні можна з упевненістю говорити про воскресіння Теплодара.

У ці Великодні дні радісний дзвін і святкове привітання «Христос Воскрес!» звучить і в Теплодарському Свято-Воскресенському жіночому монастирі, і на вулицях міста колишніх атомників.