Експерти: Секта дає щастя, але дуже ненадовго і «з поверненням»

Жертвами тоталітарних сект у Росії та в усьому світі зазвичай стають люди, які перебувають у стані стресу. Про це йшла мова 14 квітня у Москві, в інформаційному агентстві «Росбалт», на круглому столі на тему: «Життя в секті: пошук щастя, відхід від реальності або протест?». Як розповів керівник Центра релігієзнавчих досліджень в ім'я святого Ірінея Ліонського Олександр Дворкін, «до секти не приходять, а приводять».

За словами релігієзнавця, коли людина переживає важку життєву ситуацію, на його шляху може зустрітися співрозмовник, який запропонує йому «роботу, лікування, вивчення Біблії або курс іноземної мови», - а потім його зустріне «дещо зовсім інше». Як відзначив Дворкін, люди в стані стресу часом виявляють цікавість до відволікаючих занять, у тому числі й до вивчення іноземних мов, чим і користуються сектанти: наприклад, мормони зазвичай починають розмову із пропозиції піти на курси англійської.

Познайомившись із сектою, людина нерідко вирішує залишитися в ній, оскільки там він відволікається від своїх земних справ і поступово «почуває себе успішним». Однак, як підкреслив Дворкін, за втішання доводиться платити дорогою ціною: у земному житті у людини «все розвалюється». І поки член секти не віддасть їй всі свої матеріальні цінності й здоров'я, його не випустять із умілих рук, а потім, швидше за все, «викинуть на вулицю».

Як підкреслив психолог-консультант Аліна Виноградова, у секті завербованій людині за допомогою нехитрих прийомів дають відчуття повного щастя, яке, на жаль, виявляється нетривалим. Потім людина потрапляє під потужний груповий тиск, який, за словами Виноградової, найкраще описує типова для багатьох сект фраза: «Господь тебе так любить, а ти ще не щасливий?». Результатом є повна депресія, розрив родини й кола друзів.

Олександр Дворкін є прихильником твердого підходу до сект аж до примусового закриття тих з них, які завдали реальної шкоди своїм членам. Як відзначив Дворкін, після заборони діяльності таких організацій, як «Аум Сінрікё» у Росії та Японії або «Білого братства» в Україні, їхні лідери пішли в підпілля і перестали турбувати звичайних мирних громадян.