«Опоганення» медициною

Що робити лікарю, якщо мати вмираючої дитини за релігійними міркуваннями не дає дозволу на надання медичної допомоги? Брати відповідальність на себе, навіть якщо батьки малолітнього кажуть категоричне «ні»? Або, з погляду можливих юридичних наслідків, просто дати йому вмерти?


Історія Олени Артемової (ім'я змінене) починалася романтично. Її чоловіком став хлопець із релігійної організації «Свідки Ієгови». Непитущий, некурящий, роботящий - про такого мріяти тільки можна. Вагітності Олени радувалися всі, і більше за всіх - свекруха. Але напередодні пологів батьки нашої героїні змушені були буквально викрасти дочку з її нового будинку: у вагітної Олени піднімався до критичних відміток тиск, кровило, болів низ живота, а тут ще й резус-фактор негативний. При цьому за всю вагітність чоловік Олени жодного разу не відпустив її до лікаря.

Пологи були важкими, а немовляті відразу довелося зробити переливання крові - річ, неможливу по вірі «свідків Ієгови». Молоду маму й дитину виходили. Доктори три доби не відходили від них, між іншим, люди православні. З пологового будинку Олена з малям виїхала до родичів - можна сказати, вона там ховається. Зв'язатися з нею нам вдалося, лише продершись крізь цілу систему кодів і паролів - дівчина дійсно налякана не на жарт:

- Я розумію, що ховатися все життя неможливо й мені доведеться розрубити цей гордіїв вузол із чоловіком і його фанатичною родиною. Але ж я не просто «втекла», як каже свекруха. Мене тато й мама в пологовий будинок привезли з тиском під двісті! У тій ситуації треба було елементарно врятуватися. Так, я жила в секті, дітям там з пелюшок вчать, що потрібно позбавляти себе життя, якщо зовнішній мир тебе «опоганив», у моєму випадку - якщо лікар оглянув. Коли хтось із сусідів намагається викликати лікаря хворій дитині з родини єговістів, його батьки загрожують самоспаленням і проклинають «нечистих», таких, як ми. Мого сина врятувало переливання крові, а для «свідків Ієгови» - це тяжкий гріх. Якщо ти порушуєш ці установки, тебе відлучають від громади. Люди в ній хворіють не менше, ніж у звичайному світі, і багато хто готов вмерти, так і не одержавши допомоги, аби тільки не порушувати обітниці. А для мене громада - це ще й моя родина, і вона не хоче, щоб Єгорку лікували доктори. Розлучення, звичайно, у такій родині неможливе, і я закрила б очі на багато чого, але в мого хлопчика сильна алергія, нам часто доводиться звертатися до педіатра, отоларинголога, алерголога. Свекруха просто не дозволяє мені цього робити! Спасибі татові з мамою й тітці з дядьком, у яких я зараз живу. Вони підтримують, як можуть.

Про інший випадок нам розповіла сусідка 16-річного Івана. Віра Михайлівна живе в приватному секторі, не занадто благополучному. На її очах сусідського хлопчика прямо в будинку била юрба нетверезих підлітків. Хлопець намагався захищатися, і хтось із нападаючих пустив у хід ніж. Усе, що пам'ятає Віра Михайлівна, - це блідого й закривавленого хлопчиська, який звалився їй на руки. Вона стала голосно кликати на допомогу. Через високий забір з'явився батько Івана, взяв хлопчика на руки. Жінка тремтячими руками намагалася набрати міліцію й «швидку», але чоловік вибив стільниковий з рук жінки зі словами: «Не смій! Довідаюся - пришибу». Віра Михайлівна живе одна, і в той момент їй стало страшно. Хлопець, на щастя, вижив, побачивши його на вулиці через місяць, жінка зітхнула з полегшенням: «Слава богові, обійшлося».

Клінічний психолог Марина Сазонова підтверджує, що останнім часом почастішали випадки, коли за релігійні переконання батьків діти розплачуються своїм життям:

- При цьому тати й мами переконані, що роблять усе для блага дитини. Але чи помиляються дорослі або щиро вірять у те, що не можна підпускати докторів до дитини навіть у критичних випадках, йому від цього не легше. Діти в такій ситуації не захищені й вразливі подвійно, оскільки люди, покликані захищати їх від небезпеки, не виконують цього свого обов'язку. Фактично ми маємо справу зі зневагою інтересами й потребами дитини й відсутністю належного забезпечення його потреб у їжі, одязі, медичній допомозі. При такому розкладі під сумнів ставиться його благополучне майбутнє й адекватний психологічний розвиток. За даними ООН, від свавілля батьків щорічно страждає біля двох мільйонів дітей, 200 тисяч із них умирає. Що ми можемо зробити, довідавшись, що сусідська дитина - жертва світоглядних амбіцій дорослих? Насамперед не забувати, що немає чужих дітей. У кожного з нас є право їм допомогти. Дорослі, визначаючи, куди й з ким іти їхньому чаду, роблять такий вибір за нього. Не факт, що дитина прийняла б його добровільно. Просто йому нікуди піти, комусь поскаржитися.

Прогноз Марини Миколаївни невеселий. Ми будемо втрачати дітей, поки не перестанемо причинятися «духовними пацифістами», бачачи, як викрадають душі й життя дітей. Мало що можуть змінити биткі одинаки, ті, кого лихо вже торкнулося найстрашнішим образом. Бита фраза про те, що майбутнє наших дітей залежить від нас, не працює, якщо ми не знаємо, чи встигнуть вони взагалі вирости, чи не знищить їх колись авторитет чергового духовного гуру?

- За законом, поки дитині не здійсниться 14 років, батьки вирішують, чи надавати їй медичну допомогу. Іноді це вибір між життям і смертю, - пояснює Марина Сазонова. - Лікарі можуть, звичайно, звернутися до суду, але коли для порятунку життя необхідна трансфузіонна терапія, усе вирішують мінути, який там суд.


Серед етичних питань, розв'язуваних сьогодні лікарями, це - головне: як врятувати життя пацієнта, якщо переконання його рідних не допускають лікарського втручання? Його ми й задали лікареві вищої категорії Сергію Проскуріну. «Медицина - це суцільні етичні моменти», - видала людина, яка півжиття рятує людей.

- Сергій Миколайович, є чи у вас юридична підтримка у випадках, коли люди відмовляються від рятівної допомоги?

- Так, ми дістаємо інформовану згоду на медичне втручання. Це законодавчо закріплена процедура, документ, що підписується хворим або найближчими родичами у випадку його неповноліття або недієздатності. Даючи або не даючи згоду на втручання, вони фактично роблять вибір за людину.

- Чи часті у вашій практиці відмови від допомоги за релігійними мотивами?

- Дуже рідко. На моєї пам'яті - усього два випадки. Але, відмовляючись від переливання крові за світоглядом, вони допомогли нам з літературою західних дослідників по заміщенню крові. Вивчаючи її, ми стали використовувати штучні замінники крові. Цей напрямок трансфузіонної терапії дозволяє в ряді випадків відмовлятися від введення хворому компонентів крові й переходити на штучні середовища, нові види крохмалів, колоїдні розчини й уникати багатьох ускладнень. Не є секретом, що навіть при твердому контролі якості донорської крові ризик потрапляння до крові хворого того ж гепатиту В при переливанні компонентів людської крові все-таки є. Штучні стерильні середовища виключають цю небезпеку. Але бувають екстрені ситуації, коли в людини після ДТП або поранення масивна кровотеча, отут без переливання крові не обійтися, і проблеми із цією категорією людей можуть виникати.

- Із чим ще пов'язані етичні моменти у вашій галузі?

- Етика стосується відносин усередині колективу, між анестезіологами й хірургами, наприклад. Вони регламентовані нормативними актами, але неможливо врахувати все, не можна стандартизувати життя. Такт, коректність, готовність іти назустріч - у нашій лікарні це виходить. Відносини лікаря й пацієнта - це теж етика. Адже не дарма кажуть, що слово лікує. Від прийомного спокою до відділення важливо, як одягнений медик, як він виглядає, що й з якою інтонацією вимовляє. Дуже складно було в 90-х роках минулого століття, коли через погане фінансування турботи забезпечення хворих ліками ми вимушено перекладали на плечі їх рідних. Звичайно, виникали нерозуміння. Але як рятувати хворого, якщо немає ліків? Зараз ми врятовані від таких проблем, у лікарню надходять гарні препарати, є сучасне встаткування. До нас «легкі» не попадають, дрібниць у роботі анестезіологів і хірургів немає. По-іншому в медицині не буває, на кону - життя хворого, незалежно від його переконань.


Лідер тоталітарної секти, на відміну від традиційної конфесії, як правило, прагне до абсолютної влади над особистістю. Перебуваючи в такій секті, люди кидають родини, друзів, роботу. Хто їм заборонить перестати вважати цінністю життя своєї дитини? Благочинний отець Олексій Корчагін обертає нашу увагу саме на цей аспект проблеми:

- У кожної людини є від Бога свій особливий дарунок. Дарунок докторів - зціляти недуги людей, і ми повинні прислухатися до тих рекомендацій, які вони нам дають. У тому числі це стосується й оперативного втручання, і застосування анестезії, якщо буде потреба. Тут немає протиріч зі Священним Писанням. Доктор правий, коли рятує дитину навіть у ситуації незгоди його батьків на лікарську допомогу. Дитя не може втратитися права жити через омани дорослих, цього просто не повинне бути. Що змушує людей йти в секти? Частково - навколишній мир, який їх влаштовує, і вони йдуть туди, де, на їхню думку, їм буде комфортно. Але якщо секта деструктивна, людина знаходить залежність, подібну наркотичної, від навчання й авторитету лідерів. Дуже складно позбутися такого впливу. Потрібно обережно ставитися до нових і тих, які здаються цікавими, вірувань і вчень. Сьогодні в нас представлено багато напрямків західного проповідництва, не православного толку. У нашої світській державі релігійні організації, чия діяльність не заборонена законом, зареєстровані як юридичні особи, і вони готові відстоювати свої права, що, власне, і роблять. Говорячи про секти, ми підкреслюємо їхню деструктивну роль у проповідях, бесідах з парафіянами, працюємо активно, але агресивними бути не можемо, тому що підкоряємося законам своєї країни й поважаємо свободу вибору людини.

Тамара Попова