За роз’ясненням, що таке деструктивні культи і секти, і як їх розпізнати, «Український тиждень» звернувся до професійного борця з ними, Володимира Пєтухова, голови правління громадської організації «Спілка захисту сім'ї та особистості».
– Я вам наведу приклад: секта мунітів. Вони в Києві на Контрактовій площі вербують. Спочатку підходять і ставлять якесь запитання, на яке легко передбачити вашу відповідь. Запитують, наприклад: «Ти патріот України? Хочеш, щоб Україна стала процвітаючою європейською країною?» Хто не хоче? Більшість відповідають: «Ну звісно». Далі розповідають, що в них є соціальна служба, яка саме цим і займається, запрошують на семінар, як забезпечити країні процвітання. Потім запрошують на 3-денний семінар, далі – 7-денний і 21-денний – це апофеоз вербування, коли ти на три тижні їдеш у Моргалівку Київської області й там тебе вже до кінця «обробляють». Треба вивчити напам’ять так званий божественний принцип – це їхня священна книжка. Повністю контролюють твій час, встаєш дуже рано, постійно перебуваєш у колективі. За рахунок цього змінюється і твоя поведінка, і твої переконання. Починаєш усе сприймати по-іншому. Формується нова культова субособистість, уніфікована під організацію. Новачка оточують турботою та увагою, це так звана технологія «бомбардування любов’ю». Головне, щоб людина прийшла на зібрання, а тоді в неї цікавляться, як справи, захоплюються її здібностями, і вона зі світу, де була нікому не потрібною, потрапляє туди, де, здається, потрібна всім. До речі, всі учасники культів завжди схожі на свого лідера, вживають навіть однакові інтонації. Вони навіть самі цього не помічають, але це дуже видно збоку. А далі, після цього 21-денного семінару, тобі пропонують одразу, не заїжджаючи додому, поїхати на так звані манмульбоки – збір коштів. І таким чином ти опиняєшся в іншому місті, живеш там у якійсь квартирі, спиш у спальнику на підлозі й з ранку до вечора збираєш гроші. Бачите, де деструктивність? Людина прийшла боротися за майбутнє України, а закінчила тим, що перетворилася на гвинтик у комерційній структурі.
«Український тиждень»: Ви вважаєте, що секти треба забороняти?
– Ні, потрібно надавати щонайповнішу інформацію, щоб усі знали, з чим вони мають справу. І, звісно, потрібно певним чином обмежити діяльність сект. Ідеться про порушення певних соціальних, правових норм, про звичайне шахрайство, зрештою. Скажімо, хоча б ці відомі переписування квартир. За допомогою психотехнік людину переконують у тому, що церква – її єдиний дім, і вона добровільно відписує свою квартиру лідерам організації. Її поведінку програмують, і вона нібито добровільно ухвалює рішення, яке вигідне іншим конкретним особам. Крім того, в Україні багато подібних організацій політично заангажовані. В партії БЮТ, наприклад, багато пастирів харизматичних церков. Загалом, за ці церкви в політиці йде боротьба. Їх будуть використовувати на виборах, бо, на відміну від прихильників традиційних релігій, тут усі прийдуть на дільниці й проголосують за того, за кого їм скажуть.
У.Т.: Чи складно вийти з секти?
– Часто потрібна допомога психолога. Батьки, як правило, діють неправильно, починають звинувачувати, ображати дітей. Суперечки, переконування тут не діють, як і якісь скандальні факти. Для когось, хто вже там, усе це не має значення, він у цій організації отримує позитивні емоції, його там оточують гарні люди. Підліток нічого поганого в цьому не вбачає, тому те, що кажуть батьки, вважає дією зовнішнього ворожого світу, «від сатани», навіть близьких людей сприймає як одержимих демонами. Тим самим зникає можливість діалогу. Часто діти просто йдуть із дому. Тут треба обов’язково залучати фахівця: якщо в організації залучати психотехнології, формується психологічна залежність. На третій день роботи з психологом настає прозріння, інсайт, людина усвідомлює, що її завербували, згадує, як вона долала якісь сумніви, що не так усе просто й зрозуміло було, як їй потім почало здаватися, все це потім спливає. Коли ця залежність руйнується, людина переживає справжній шок. Але варто пройти крізь це, аби жити далі.
Олександра Киричук, «Український тиждень» Малюнки Андрія Єрмоленка