Менеджер духу Сандей Аделаджа

П’ять років життя в провінції таки далися взнаки. Балакучий таксист, який привіз мене до місця призначення, про це саме місце знає значно більше, ніж я. Судячи з його байок, вечір обіцяє бути веселим. Щоправда, коли водій мене перехрестив, стало трохи моторошно. Про всяк випадок, обіцяю собі бути максимально непомітною. Береженого, кажуть, Бог береже. А ось і воно - «Посольство Боже».

Менеджер духу Сандей АделаджаВражає кількість іномарок модельного ряду «в нашому селі такого нема». Може, варто було б трохи причепуритися? Рішуче проганяю провінційні комплекси й заходжу в легкоатлетичний манеж - до церкви. На стелі - композиції з неживих квітів, щедро оздоблені різнобарвними стрічками. Стійкий запах спортзалу: він і в Африці спортзал! До речі, про Африку: такої кількості представників цього гарячого континенту в одному приміщенні я досі не бачила.

Музиканти розспівуються. А звук нічого собі! Запальна мелодія піднімає настрій і налаштовує на приємне спілкування. «Давайте славить Бога! Бог с нами! Принесем жертву Господу - встанем на ноги!» - це починається богослужіння. Як на мене, невелика жертва. Встаю. Молодий чоловік розповідає про вічні цінності. На сцені нічого цікавого - дівчина з доволі непоганими вокальними даними співає під ритмічну мелодію. Про любов до Бога, про милість Божу до нас, про Його всевидяче око, про страждання Ісуса. Мені такі слова знайомі з дитинства. Але якось звикла сприймати їх у тиші та спокої...

Неправильно вибрала місце дислокації, бо найцікавіше відбувається в залі. Короткими перебіжками пробираюся подалі від сцени, ближче до народу. Сидять одиниці, більшість танцюють, тупцяючи на місці. Мало дітей, досить багато молоді. Чоловіків значно більше, ніж жінок. Хоч десь їх більше! Нарахувала з десяток «братів», з якими воліла би познайомитися за інших обставин. Боже, який екземпляр у кашеміровому пальті! Просто Адам, і ще досі без Єви! Поряд зі мною жінка «ледь за сорок» так палко віддається танцю й музиці, що я починаю підозрювати, що думає вона зовсім не про Бога. А на вигляд - типова вчителька молодших класів. Чи це я не про те думаю? Може, всіх здивувати й запросити «кашемірове пальто» на білий танець?!

«Мы благодарны Господу за президента, за Кабмин, за Верховную Раду!» - треба занотувати, де ще таке почуєш? У столичному транспорті їм якось не дуже дякують, особливо в останні дні. Далі - більше: «Давайте помолимся за наше правительство!» - цікаво, це так тут завжди чи лише в період економічної кризи? При цьому моляться вони саме в такому порядку: спочатку за уряд, потім - церкву, пастора і свої родини. Молитва - натхненні прохання до Бога, озвучені зі сцени під безперервний музичний супровід. Коли це закінчиться? Якось воно не дуже затишно, коли кілька сотень дорослих людей стоять із піднятими догори руками, в екстазі повторюючи «Алілуя!». В залі панує така атмосфера, що я не дивуюся, коли присутні всі разом голосно кличуть... ні, не Діда Мороза - пастора.

Сандей Аделаджа своєю появою зриває овації і відверто тішиться увагою публіки. Треба визнати, що пастор уміє тримати аудиторію. Виходить це в нього не гірше, ніж у найвідоміших американських коміків. Промова пастора цілком і повністю присвячена світовій фінансовій кризі та її негативному впливові на українську економіку. Зачитує з газети імена «бідних» олігархів, капітали яких найбільше постраждали. Здається, зараз запропонує помолитися за Ахметова та групу «Приват» укупі з Пінчуком і Бойком. Ні, просто йому дуже сумно за них та їхні капітали…

Що відбувається? Я геть відстала від життя?! До чого тут Бог? Пастор змалював страшну картину банкрутства національного масштабу й перейшов до головної страви - «як нам заробити тоді, коли всі втрачають». Треба визнати, що пан Аделаджа з погляду антикризового менеджменту говорив цілком правильні речі. Головна ідея - велику рибу легше ловити в каламутній водичці. «Давайте поблагодарим Бога за то, что он послал нам финансовый кризис и этим дал возможность заработать!» - треба досидіти до кінця, може, пастор буде конкретнішим і скаже, як саме це робити?..

Цілком світська лекція перемежовується читанням із Євангелія про страждання апостола Павла... Мурашки по спині - хтось ззаду стискає мої плечі. Червоні нігті на непроханих руках убивають надію, що це «кашемірове пальто» наважилося на знайомство. Пристойно вдягнена жінка, не старша за мене, пропонує вийти. Щось липке заповзає за пазуху, бо усвідомлюю, що цілком товариська на старті вечора аудиторія вже перетворилася на збуджений натовп.

Подібне я відчувала під час фіналу кубка України з футболу, коли разом із бойовою подругою ризикнула активно вболівати за «Динамо» в секторі «Шахтаря». Останній таки програв. «Ви не наша сестра, я зрозуміла, ви журналістка, - заявляє жіночка з відповідною вбивчою інтонацією. - Якщо напишете про нашу церкву погано - прокляну». Мене рятує брехня - запевняю «сестру», що я з тієї преси, яка пише тільки «світлі» статті про церкву. Дякувати Сандею Аделаджі, що добрим словом згадав у своїй промові газету «Хрещатик». Казала ж собі контролювати емоції!

Йду зі спортзалу з-поміж перших. І таки переживаю, чи зможу добре описати те, що побачила...
Оксана Пась, «Український тиждень»
Малюнок Андрія Єрмоленка


«Украина сектантская»
 
22 ноября 2008 Владимир НОСКОВ
 

ПОХОЖИЕ НОВОСТИ

  • Святкуймо Пасху правильно
  • Аделаджа - «живий бог» чи шахрай?
  • Київ. Аделаджу почнуть судити у квітні
  • Парафіяни «Посольства Божого» розповіли про те, як вони стали жертвами фінансових афер своїх пасторів
  • Бомбардування любов'ю
  • YuliyF
    Может быть журналистка захочет посетить ещё одно служение(1,5 - 3 тыс. людей) в другой церкви "Мировая жатва", с удовольствием могу устроить.)
    Жаль, что в конце, ей повстречалась такая "добрая" тётя, но такое бывает. Знаете, ещё в старину говорили что на Пасху все черти приходят в церковь, это не совсем штука..
    23 ноября 2008 20:20
     
     
    Раздел форума
    Обсуждаемая тема
    Автор сообщения
    Время