Шляхом Дулумана: від християнства до марксизму

Євграф (Ївграп) Каленикович Дулуман – один із найвидатніших атеїстичних діячів новітнього часу. Радянський, а згодом український релігієзнавець та філософ, став відомим завдяки своїй активній діяльності в науковому атеїзмі. До кінця життя вів боротьбу із релігією у формі диспутів, круглих столів та лекцій. Також був переконаним марксистом.

Народився майбутній видатний апологет атеїзму, як не дивно, у святий вечір – 6 січня далекого 1928 року. Євграф Каленикович був сином простого селянина із села Велика Бокова Любашівського району, що на Одещині. Починаючи із 1934 року і до початку війни в 1941 році, встиг закінчити лише 7 класів Боковської середньої школи. В 1944 році завершив восьмий клас, але внаслідок тяжкого матеріального становища був змушений закінчити світське навчання. Як виявилося згодом, це було тимчасово. Цікавим фактом є те, що його батьки мали українське прізвище Доломан. І в дитинстві Євграф Каленикович теж носив таке прізвище. Але завдяки сільській раді, коли йому виписували паспорт, змінили його прізвище на Дулуман. Не знаючи цього, деякі юдофоби звинувачували Дулумана, що він єврей.

Восени 1945 року Євграф поступив на Одеські пасторсько-богословські курси, але перші п’ять місяців навчався неофіційно. Причина була в тому, що офіційно приймалися на навчання лише повнолітні. Через рік даний навчальний заклад був реорганізований в Одеську духовну семінарію. Навчався лише два роки, хоча навчання офіційно тривало чотири. Причиною того було його здібне навчання, і він був другим кращим серед всіх випускників. На той час Дулуман був ще глибоко віруючою та релігійною людиною.

Восени 1947 року, по направленню, почав навчання в Московській духовній академії. До речі, разом із ним навчався Михайло Денисенко, більш відомий як Київський Патріарх Філарет. 1949 року в Дулумана починається перелом у світогляді, який позначився сумнівом у правильності вибраного ним шляху. І якби не вмовляння керівників, вчителів та колег по навчанню, то вже тоді він почав би жити радянським світським життям. Під час навчання став прихильником християнського комунізму. В 1951 році закінчив навчання в МДА теж другим кращим випускником, маючи вже кандидата богослів’я.

Того ж року Дулуман почав роботу в Саратовській духовній семінарії на посаді заступника інспектора. Там же був викладачем, читав лекції з російської мови та християнської філософії. Останні були навіть відзначенні тодішнім московським патріархом Алексєєм І (в миру – Сергій Симанський). Одначе Євграф попрацював в даному закладі не довго – лише рік. В 1952 році Дулуман повністю розчарувався в релігії. Спочатку він про це повідомив вищестоящі церковні круги, а потім – громадськість через ЗМІ та одеський обком КПРС. Згодом працював в рідному селі в колгоспі бригадиром. Тоді ж і закінчив місцеву загальноосвітню школу. Незважаючи на демонстративний розрив із релігією, керівництво району та села прийняло Дулумана негативно. Наприклад, Євграф Каленикович закінчив школу на відмінно, але через старання райкому, він так і не отримав заслуженої золотої медалі.

Дулуману ще довго згадували його «попівське» минуле. Незважаючи на відмінні результати екзаменів, він так і не поступив на філософський факультет Московського гуманітарного Університету. Звісно не без допомоги всесильного КГБ. Але все-таки, 1953 року поступив в Одеський кредитно-економічний інститут. Там же вступив у комсомол. Інститут закінчив 1956 року. Рекомендація ЛКСМ УРСР дозволила Дулуману поступити на 3-й курс філософського факультету Київського Університету. В 1957 році вперше публікує статтю, що була видрукувана в «Комсомольській правді». З 1958 року починається його активна атеїстична публіцистика. В 1959 році Євграф закінчив університет, але зіштовхнувся з нетиповою для радянських часів ситуацією: його нікуди не направили. 30 грудня 1959 року Священний Синод РПЦ піддав Дулумана анафемі, що сталося вперше після 1918 року. Одначе того ж року влаштувався методистом в Планетарії. Потім працював референтом в Київському обласному відділенні товариства «Знання» по 1962 рік.

Згодом поступив на аспірантуру кафедри наукового атеїзму Київського гуманітарного університету ім. Т. Г. Шевченка. В 1964 році захистив дисертацію, яка надала йому вчений ступінь – кандидата філософських наук. Варто зазначити, що Дулуман був чи не єдиним безпартійним за всі роки радянської влади, який здобув вказаний ступінь. Січень 1964 – жовтень 1969 рр. ознаменували собою роботу в Київському педінституті. Працював він на кафедрі наукового атеїзму, де спочатку був старшим викладачем, а завершив в.о. завкафедри. В ті часи, ставши доцентом, вступив у КПРС за власним переконанням. В 1969 – 1982 роках Дулуман працював в Інституті філософії АН УРСР старшим науковим співробітником, завідував відділенням наукового атеїзму. В 1974 році захистив дисертацію та отримав вчене звання професора. З 1982 по 1998 рік працював в Української сільгоспакадемії на кафедрі філософії. 1990 – 1998 роки відзначилися його титанічною роботою над перекладами оригіналів із коментарями, а саме Тори, Апокаліпсису, Євангелія від Івана, Еклезіаста та частини псалмів.

Розпад СРСР сприйняв негативно, і багато в чому звинувачував тодішніх комуністів. Одначе не був радянським апологетом, а навпаки наголошував, що треба зробити висновки із негативного досвіду марксизму. Після цього неоднократно заявляв, що він залишився єдиним радянським пропагандистом атеїзму, який залишився вірним своїй праці, тоді, як майже всі інші поповнили ряди церкви. Хоча він і продовжував працювати в Україні, але став, разом із академіком-фізиком Віталієм Гінзбургом, знаною фігурою в новому російському атеїзмові. З 2003 року і по останні дні – був професором кафедри філософії Київського політехнічного інституту. А з 2008 року – ще додатково працював на аналогічній посаді на кафедрі Донецького ДУІШІ.

Євграф Дулуман у 2010 році, перейшов з ДУІШІ до маріупольського Приазовського державного технічного університету, на кафедру філософії. Працював там два роки. В 2013 році заснував науково-атеїстичне товариство «Розум». 24 червня того ж року помер від онкологічної хвороби, таким чином завершивши 85 років активного життя. Заслужений робітник культури України, автор понад 8 монографій, 18 брошур, 120 наукових статей, співавтор підручника по релігієзнавству, автор електронного посібника по курсу філософії. Похований на Байковому кладовищі.